підземелля
Місто Одеса має багаторівневу історію і не менш багаторівневу структуру. По суті, катакомби Одеси – це ціле підземне місто, Одеса-Underground, що складається з проспектів, вулиць, площ, тупиків і провулочки. Згідно з даними фахівців, загальна протяжність складає більше 2,5 тисяч кілометрів (для порівняння: римські катакомби мають довжину всього-на-всього 300 км, а паризькі – 500).
Вартість такої екскурсії – 180 грн (~ 18$). Триває більше 4 годин, і це не прилизані “нерубайські міни”, а справжні дикі катакомби.
Безпека – перш за все. Каска і ліхтарик – це частина обов’язкового спорядження, ще потрібна зручне взуття, немаркий одяг і легка куртка. Температура під землею постійна круглий рік, близько 17 градусів. Мені було комфортно і в футболці, але багато мерзли. Уточню, на вулиці +30!
Вхід в катакомби або наглухо закритий, або замаскований, щоб випадкові люди туди не потрапили.
Сумні урбаністичні пейзажі, навивающие спогад про не відбулася ядерної війни зустрічають “сталкерів”.
У 50-60 роках минулого століття світ стояв на порозі вже атомної війни. У містах будувалися притулку підвищеного захисту, в яких передбачалося виживання кількох десятків тисяч чоловік. Сенс цього дуже спірне, але вижити хочеться завжди. Подивіться фільм “Листи мертвої людини”.
Всі виходи і входи в підземні сховища повинні були герметично блокуватися. Людям довелося знаходиться тут стільки, на скільки вистачить запасів, от тільки на даний момент такі притулку повністю розкрадені. Розтягнули все, що можна було продати, і продавали це знаходиться на сусідній вулиці не менш знаменитої одеської пам’ятки “Старокінний ринок”.
Грати як в тюрмі, в два ряди.
На всіх бічних відгалужень теж встановлені герметичні сталеві двері, якщо їх не вдалося зняти і здати на брухт.
Трубами, кабелями та іншим, останні 20 років годувалися мисливці за металом.
Під стелею проходили товстелезні, багатожильні кабелі зв’язку та освітлення.
Система передбачала замкнутий цикл регенерації повітря і води.
Бордюр по краях дороги – це не тільки одна велика лава, але і воздуховод. Всередині він порожній і по ньому повинен був подаватися тепле повітря, для більш комфортного існування людей. На ньому повинні були сидіти і спати врятовані щасливчики.
Напівзасипаний пролом у стіні позначає межу катакомб і притулку. Якщо знати маршрут, то по катакомбах можна пройти до ще декількох таких притулків.
В останні роки в місті почалося висотне будівництво і багато ходи виявилися засипані, що б у них не провалилися новобудови.
Перші одеські каменоломні відносяться до початку 19 століття, коли почалося будівництво нашого чудового міста. Майже весь Старе місто був зведений з ракушняка, видобутого тут. Камінь при цьому добувався хаотично і безсистемно. Спочатку його ламали по схилах балок, потім почали використовувати шахтний метод, в результаті чого і вийшли всі ці численні і складні лабіринти-каменоломні.
Камінь різали, як дерево, на рівні прямокутні бруски вузьких і задушливих галереях-катакомбах майже наосліп. Зараз затоплена частина катакомб. Раніше води було менше, але з кожним роком рівень поступово підвищується.
Місцями проходи перетинають стародавні карстові печери. Вони можуть мати величезну довжину і глибину. Утворюються вони внаслідок розчинення порід водою.
Деякі проходки з-за цього доводилося зупиняти і йти в іншу сторону.
В карстові розломи, як потрапляли в пастки древні тварини. В одеських катакомбах можна зустріти кістки тварин, які жили десятки тисяч, а то й мільйони років тому.
Будівельники, під час проходки кріпили стелі деревом. Зараз кріплять каменем, а дерево з’їла красива цвіль.
Одеські каменоломні обросли поганою славою. У цих лабіринтах любили тулитися і контрабандисти, і безпритульні, і бандити, і інші кримінальні особистості, які орієнтувалися в підземному місті куди краще поліції, ЧК, а потім і міліції.
Ще катакомби Одеси приваблюють не тільки шукачів пригод на одне місце, але і шукачів скарбів.
Одеські катакомби продовжують спокушати своїми лабіринтами чимало людей, охочих поблукати тут без знає провідника, і полоскотати собі нерви.
Однак ці «адреналінщіков» нерідко стають заручниками каменоломень, тому по кілька разів на рік рятувальні загони прочісують підземні тунелі.
В таких умовах (повна темрява, висока вологість, стабільна температура) дуже складно зберегти рахунок часу і орієнтуватися в просторі.
Деколи загублені в лабіринтах стверджували, що перебували в «темниці» всього 2-3 години, хоча насправді їх знаходили на другу-третю добу в тупиках, у вибоїв, куди вони забрідали, слідуючи галюцинацій (шумом води, відчуттям вітерця, кроками, жіночими голосами).
Під час Великої Вітчизняної каменоломні стали будинком кільком партизанським загонам.
Німці і румуни після декількох спроб зачистки, залишили цю затію і просто заблокували всі входи і виходи.
З жовтня 1941 року лабіринти були перетворені в справжню підземну фортецю, де була й кухня, і спальні, і навіть госпіталь з операційної.
Однак саме Одеські катакомби і стали для наших солдатів смертельною пасткою.
Вже в травні 1942 року, коли у партизанів закінчилося продовольство, вони стали невеликими групами вибиратися назовні, де їх відразу ж відловлювала румунська таємна поліція.
Однак окремі загони партизан пробули під землею більше року, і цей термін став визнаним світовим рекордом перебування в умовах замкнутого простору. Хоча вижити не вдалося майже нікому.
Один час ( приблизно з 1811 р. і до кінця 19 століття) катакомби ставали останнім притулком для нещасних жінок, яких контрабандисти спочатку викрадали, а потім ховали тут, щоб після відправити в борделі Туреччини і Греції.
Не всі полонянки могли змиритися зі своєю долею, закінчували собою. Тут же їх і закопували.
Легенд і міфів про катакомбах не менше, ніж пилу в останніх. Катакомбах протегує бог Бут (мабуть, зобов’язаний своїм ім’ям збігу назви будівельного каменю з іменем героя з грецької міфології). На думку віруючих у нього, бог Бут мешкає в самих катакомбах у вигляді безтілесного духа, і може керувати не тільки обвалами і бурхливим зростанням цвілі в підземеллях, але і життям наземної.
Ще, винахідливі уми одеських оповідачів «поселили» в підземних лабіринтах карлика-відлюдника, монстрів з паралельного світу і ще багато кого.
Серед знахідок, які вдалося роздобути тут одеським і не тільки шукачам скарбів, є маса дореволюційних гасових ламп, штофів, флаконів, «найдавніших» журналів і газет, цигаркових пачок початку 20 століття випуску, а також банкнот царського періоду. От тільки, якщо винести що-небудь з підземного царства, не залишивши нічого натомість, Бут прогнівається і винних не буде непереливки, і ні земна поверхня, ні сонячне світло їх вже не врятують. Без іронії в голосі можна додати, що мені доводилося чути від дорослих і цілком розсудливих людей не одну історію, що підтверджує це негласне правило.
Самій же стоїть і великою знахідкою, якою обдарував спелеологів підземний місто, вважається розкішний фаетон 1929 року, в якому навіть оббивка крісел зі шкіри збереглася просто ідеально.
Одеські блатні пісні всесвітньо знамениті. Їх слова часто знають навіть ті, хто не може знайти Одеси на карті.
Невеликий відпочинок і поседелки при свічках – теж частина екскурсії. Тут труяться байки і розповідаються легенди катакомб. Найпопулярніше з підземних сказань – це, безумовно, міф про золотий бригантині (золотом «Титаніку»). Цей міф має кілька версій, однак всі їх узагальнює один і той же невтішний кінець.
Згідно з першою, більш ранньої версії, в Одесі жив-був капітан суховантажу. Пощастило йому одного разу в 30 роках ХХ століття врятувати португальське судно з дуже цінним вантажем, що потрапило в біду біля берегів Іспанії. За виявлену відвагу хоробрий капітан був нагороджений «золотою бригантиной» – макетом корабля з чистого золота. Однак не встиг він натішитись подарунку – як почалася війна, і він не знайшов нічого краще, ніж заховати свій скарб в катакомбах під рідним містом. Відправившись на захист Батьківщини, відважний капітан послав рідним лист з координатами свого підземного схрону і… загинув.
Друга версія легенди говорить про те, що один з багатих одеських купців, відправившись в подорож, на свою біду опинився на борту сумно відомого «Титаніка». Проте йому пощастило врятуватися, і в пам’ять про своєму «другому дні народження» він замовив – що б Ви думали? Вірно, макет «Титаніка» з чистого золота. Ну, а далі Ви знаєте – під час революції купець сховав золотий кораблик в катакомбах під своїм особняком (який, до речі, знаходився в районі Французького бульвару, недалеко від парку Шевченка), а пізніше відбув з Одеси і помер.
Повертатися доводиться через ті ж атомні бомбосховища.
Виглядають вони так, ніби вони таки пережили той самий атомний апокаліпсис 60-х, для якого вони готувалися.
Ось тільки врятуватися в них нікому не вдалося.
Трохи антуражу для достовірності.
Як тут не згадає Стругацьких. Ще один привід перечитати про болтики, комариную лисина і кімнату.
На поверхню теж не так просто потрапити. Потрібно пройти майже чотири поверхи вгору.
А в кінці на Вас може чекати глухий кут.
