Мікроменеджмент, говорячи простою мовою – це тотальний
контроль за кожною дією працівників. Фактчиески це перетворюється в
ситуацію, коли буквально одна людина контролює всі сфери життя компанії.
Добре це чи погано – питання досить спірне. Хтось вважає, що якщо
микроменеджментом займається талановита людина, то це добре. Інші
навпаки вважають, що одна людина просто не в змозі керувати всім. І,
як підсумок – провал на всіх фронтах. Хто ж правий?
Сьогодні мікроменеджмент оцінюється однозначно погано, і
деякі дослідники навіть називають його професійною хворобою окремих
керівників. Бажання керувати кожним процесом вручну в результаті викличе масу
невдоволення в самому колективі. Крім того, робота компанії постійно
сповільнюватися з-за того, що рішення приймає лише одна людина.
Головна причина того, що якийсь керівник починає
використовувати у своїй роботі мікроменеджмент полягає в тому, що він не
довіряє своїм співробітникам. Йому здається, що вони часто приймають неправильні
рішення, навмисно або випадково. Деколи такі ситуації доходять до абсурду, і
навіть у тому випадку, якщо співробітник запропонував розумне рішення, його керівник
переробляє, погіршуючи його.
Недовіра керівника виробляється внаслідок двох
причин. Перше – він прийняв кілька важливих рішень, які принесли успіх і
після цього він переконався в тому, що правильні рішення може приймати тільки
він. Друге – коли-то такий керівник навпаки довірився своїм підлеглим і
вони його підвели, і тепер він їм більше не довіряє, а всі рішення приймає
самостійно. Можуть бути й інші
причини, але ці дві – основні.
Поступово хвороба микроменеджмента поширюється і на
підлеглих, тільки в трохи іншій формі. В результаті того, що вони постійно
не відповідають за свої рішення, а начальство постійно вказує їм на те, що вони
самі нічого не в силах зробити, співробітники і самі починають у це вірити. Це
призводить до загального занепаду настрою в колективі і його поступової деградації.
Вже через рік микроменеджмента перед нами буде не повноцінний колектив, а
товариство виконавців, які нездатні самостійно приймати рішення або,
більше того, хоч щось запропонувати.
Способи боротися з микроменеджерами є, але всі вони
ненадійні. Можна, наприклад, час від часу натякати начальнику, що ви
несете відповідальність за всі свої дії і готові нести повну
відповідальність. Якщо над начальником є ще один начальник, можна напряму
піти до нього і поскаржитися, що на вас тиснуть… Але ні один з цих
способів не зможе вирішити проблему повністю. Тільки якщо не мікроменеджера
скоротять.
Зрозуміло, що для будь-якого керівника микроменеджер в
колективі це зайві проблеми і від нього потрібно позбавлятися. Але від простого
звільнення його може врятувати переведення на посаду, де він є керівником
лише самому собі. Також можуть допомогти виховні бесіди з загрозою зниження
на посаді. Оптимальний варіант – направити таку особу до психолога (якщо
є така можливість).
У той же час, багато дослідників стверджують, що мікроменеджмент може приносити і користь компанії. Правда, якщо його не доводити до крайніх точок. Наприклад, під час кризи навіть добре, якщо талановитий керівник контролює всі кроки своїх підлеглих. Важливо, щоб це обмежилося лише контролем. Микроменеджер завжди в курсі справ і не дозволить робити поспішні необдумані рішення.
Але в довгостроковій перспективі микроменеджер це швидше пасив для компанії, ніж актив.
